В сучасній психології існує таке поняття як травматичне горе. Це травматичний досвід, який отримують люди, що пережили важку втрату. Така травма відрізняється від загальноприйнятого визначення травми та має свою специфіку.
Травма: що це та як впливає на психіку
Травма виникає у тому випадку, коли людина стикається зі страшною або загрозливою ситуацією. Її психіка не здатна охопити це та інтегрувати даний досвід. Тому вмикається захисний механізм – частіше за все людина намагається не згадувати страшну подію. Спогади можуть бути настільки добре заблоковані, що інколи люди взагалі забувають про те, що з ними сталось.
Втрата близьких – це надзвичайно важка подія для більшості людей. Таку ситуацію не випадково відносять до категорії травм, тому що психіка не одразу спроможна осягнути реальність. Думка про те, що близької людини вже немає поряд, буквально не «вкладається» у голові. Однак відмінність від класичної травми полягає в тому, що людина не дозволяє собі про неї забути. Насправді це й неможливо зробити, адже все навколо нагадує про того, хто пішов з життя – пам’ятні дати, спільні фото, друзі та знайомі, домашній побут. В результаті, людина опиняється під сильним тиском. В ідеальному сценарії вона поступово проживає своє горе та інтегрує його у досвід. Однак також існує ризик застрягання на певній стадії. Тоді потрібна допомога фахівця.
Травматичне горе: що це
Травматичне горе – це відчуття скорботи, яке виникає, коли близька людина загинула у травматичний спосіб. Травматична важка втрата з’являється у тих, чиї близькі постраждали через насилля, нещасний випадок, вчинили самогубство або потрапили в полон в результаті військових дій.
Окрім неминучого тяжкого відчуття втрати людина також відчуває жах через реальні або імовірні страждання загиблого. Проживаючи своє горе, людина бажає залишити в своїй пам’яті світлий образ близької людини. Одначе в її уяві можуть виринати страшні, лякаючі картини, це заважає формуванню бажаного образу і в цілому ускладнює проживання горя. Людина стикається з потужним внутрішнім конфліктом: з однієї сторони вона хоче запамятати найкращі риси загиблого, з іншої – бажає забути про його страждання і біль.
Скорботна людина не може виконати обидві дії та не здатна обрати щось одне. З часом вона може захворіти на депресію або стикнутись з іншими психічними проблемами.
Самостійно впоратись із подібною ситуацією дуже складно. Краще за все звернутись до фахівців у темі горя та втрати, щоб зберегти своє ментальне здоров’я і не витрачати роки життя на перебування у травматичному стані.
Техніка “Живі історії”
Якщо у вас немає можливості звернутись по допомогу до психолога, спробуйте виконати вправу «Живі історії». Задача полягає у тому, щоб відділити спогади про життя близької людини від спогадів або уявлень про її смерть. Це одна з технік, яку застосовують при роботі з травматичним горем.
Пригадайте, а ще краще запишіть історії про загиблого, які викликають у вас приємні емоції. Це може бути що завгодно, навіть невеличкі епізоди про звичайні побутові дії. У розмовах з родичами та друзями розповідайте самі ці історії. Згадуйте ці епізоди з вашого спільного життя, коли уява знову підкидає вам страшні картинки про смерть близької людини. Не дозволяйте собі поринати у роздуми про реальні або імовірні страждання загиблого. Якщо вам хочеться розповідати одні й ті самі позитивні історії знову й знову, а близькі вже не бажають їх слухати, надиктовуйте самі собі аудіоповідомлення у месенджер. Також ви можете створити бібліотеку аудіозаписів у смартфоні за допомогою додатку-диктофона. Багатьом людям допомагає не словесне проговорювання історій, а записування їх у щоденник. Спробуйте різні варіанти виконання вправи та оберіть спосіб, який підійде саме вам.
В якийсь момент це може видатись зрадою, адже вам може здаватись, що ви зобов’язані розділити із загиблим його досвід. Одначе подумайте про це, як про самозбереження. Застрягання у травматичних переживаннях здатне зруйнувати ваше життя. Попіклуйтесь про себе.