Освітній центр Лариси Рибик

Що відбувається з нами, коли ми переживаємо горе #3

Від одного місяця до трьох після втрати.

Саме тоді вже зникають наслідки шокового стану, і усвідомлюється дійсність втрати.
Спектр емоцій, що переживаються, дуже широкий, адже ми починаємо більш гостро відчувати втрату.

З’являється відчуття провини. Засмучений, ми намагаємося знайти в подіях і вчинках, що передує втраті, те, чого не зробили для померлого. Особливо якщо близька людина хворіла на смерть. Найменші помилки, неуважність, недогляди перебільшуються. Усе це призводить до самозвинувачення. Якщо раптова загибель, то розвивається почуття провини через те, що не встигли, недолюбили, недодали. (Почуття провини – досить глибоке питання. Я розповім докладніше у наступній публікації)

Що ще відбувається з нами в цей період? Виникають ворожі реакції. У стосунках із людьми знижується чи зникає симпатія. Зникає бажання спілкуватися з друзями. З’являються думки: «як вони можуть сміятися і радіти, адже їхній друг помер» або «що мені з ними говорити, вони ж не розуміють, що зі мною відбувається».

Також втрачається нормальна теплота і природність поведінки. Навіть на елементарні питання ми дуже часто відповідаємо з роздратуванням чи злістю, висловлюємо бажання, щоби нас не турбували. Ворожість іноді з’являється спонтанно, без видимих причин. Дехто сприймає її за початок майбутнього безумства.

Постійні спроби тримати себе у вуздечку, призводять до особливої манерно-натягнутої форми спілкування.

Виникає бажання побути на самоті, яка чергується з потребою говорити про померлого.
Постійні зміни у настрої призводять до порушення сну, загальної слабкості та втоми.

Не можна придушувати у собі всі ці емоції. Непрожиті емоції «консервуються» та призводять до захворювань. Однак виливати на голову оточуючих свій біль, образу чи свій гнів теж не варіант.

Френк Пьселік на своїх тренінгах каже: «Ви не маєте права ходити життям інших людей і гадати там своїми емоціями!».

Я рекомендую в цей період відвідувати психолога. Що ж до самодопомоги – це може бути фізична активність (тривалі прогулянки парком, плавання тощо), і навіть молитва чи медитація (кому що ближче).

автор Лариса Рибик

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Scroll to Top