Перший місяць після втрати
У перший тиждень горе переноситься “автоматично”. Необхідність у проведенні похорону та інші турботи заповнюють усі думки. У той же час, незважаючи на вимушену зовнішню активність, людина відчуває емоційне та фізичне виснаження.
А далі друзі та близькі повертаються до свого життя, до своїх буденних справ, і залишається порожнеча.
Людина, переживши втрату близького, залишається віч-на-віч зі своїм болем. Так, звісно, є робота. І багато хто вважає, що, повернувшись до виконання своїх обов’язків, ми відволікаємось і час нас лікує.
Робота — це добрі ліки, але вони не всім підходять. Не всі мають роботу. І тоді людина залишається у повній ізоляції — це називається соціальна самота. З’являється впевненість, що довкола немає нікого, на кого можна було б розраховувати і від кого можна отримати підтримку.
У той же час, люди, перебуваючи в активному соціальному середовищі, також можуть почуватися самотніми та ізольованими. Це емоційна самотність. І скільки людей не було б навколо, вони не можуть замінити того єдиного, якого більше немає.
Докладніше про самотність я розповім у подальших публікаціях. Нині ж повернемося до переживань людини після втрати.
У перший місяць спостерігається поглиненим чином втраченого. На тлі деякої нереальності можуть виникати зорові чи слухові ілюзії. Люди, які переживають горе, повідомляють, що чують кроки померлого, зустрічають його швидкоплинний образ у натовпі, дізнаються знайомі запахи тощо.
Я так часто чую:
«Сьогодні в метро я побачила зі спини військового такої ж статури, з таким самим чорним волоссям, такою ж…»
або «Я почула кроки в коридорі, вони затихли біля наших дверей і я завмерла в очікуванні, що зараз у замковій свердловині повернеться ключ і я побачу…»
Такі стани відрізняються особливою емоційністю. Втрачається грань між переживанням та реальністю.
Коли мине сорок днів, стан почне змінюватися.
Лариса Рибик