В перші дні й тижні після втрати скорботний постійно знаходиться серед людей, приймає співчуття, підтримку та допомогу від оточуючих. Але з часом друзі, колеги та всі ті, хто ще вчора співчував та не залишав наодинці, повертаються до свого власного життя, турбот та планів. І тоді людина, що переживає тяжку втрату, залишається сам на сам зі своїм горем, думками та болем.
Інколи рятує робота. Але не кожен має роботу і постійне коло спілкування. В такому разі скорботний переживає соціальну самотність, коли здається, що навколо немає жодної живої душі, хто б вислухав, підтримав та хоча б просто був поруч.
Разом з тим, люди, які знаходяться в активному соціальному середовищі, також можуть відчувати себе самотніми та ізольованими. Скільки б людей не було поруч, це все не те, адже вони не можуть замінити тієї єдиної людини, яка померла. Це ознака емоційної ізоляції.
Кожен з нас протягом життя формує свій особистий простір, де є місце друзям, колегам, членам нашої родини. Коли помирає близька людина, в особистому просторі утворюється порожнеча.
І, з одного боку, згорьована людина не може й не хоче спілкуватися, а з іншого – прагне заповнити цю порожнечу. Спілкування потребує сил, енергії, яких скорботний просто не має. При цьому, залишаючись на самоті, він все глибше поринає у власне горе.
Так, у втраті вам може бути несила спілкуватися зі старими друзями. Для вас все змінилося, і ви вже не відчуваєте себе тим, ким були раніше. А вони продовжують жити своїм життям, не розуміють ваш біль, не можуть його винести. Часом саме тому, переживаючи втрату, люди намагаються зблизитися з тими, кого раніше не допускали до найближчого кола.
Якщо ви просто зараз переживаєте втрату, не залишайтесь на самоті, намагайтеся спілкуватися з новими людьми у своєму оточенні, новими сусідами, іншими відвідувачами спортзалу тощо. Нові люди не заповнять вашу порожнечу, але таке спілкування може убезпечити вас від падіння у прірву тотальної самотності.