Коли ми переживаємо втрату, ми часто поринаємо у спогади. Згадуємо про близьку людину, намагаємося відтворити в пам’яті кожну хвилину її життя та весь той час, коли вона була поруч.
Зазвичай, перші півроку ці спогади – ніби ідеальна картинка з минулого. На пам’ять приходять тільки найкращі миті, найщиріші слова та найтепліші обійми.
Переживаючи горе, сумуючи за тим, хто пішов, ми не завжди готові згадувати все так, як воно відбувалося в нашому житті та в житті коханої людини насправді, з усіма непорозуміннями, образами та не дуже гарними вчинками. Натомість ми обираємо шлях ідеалізації того, кого втратили, фіксуючись лише на всьому тому позитивному та щасливому, що було у нашому спільному житті.
Ідеалізація близької людини, яку ви втратили, є цілком нормальною при переживанні горя. Цей етап проходять усі скорботні, але терміни періоду ідеалізації у кожного свої.
Якщо досить тривалий час після втрати ви намагаєтесь уникати неприємних спогадів, згадуючи лише гарні й щасливі моменти, ймовірно, відбувається «застрягання» у тому минулому, де ви залишили частинку себе, де вам було добре й затишно.
Через це можуть з’являтися думки, що так добре, як раніше, вже ніколи не буде: «На мене більше не чекає нічого, що б зробило мене знову щасливим», «Я не здатна нічого вдіяти, щоб знов відчувати радість та щастя».
Коли ми говоримо про спогади про радісні моменти при переживанні втрати, ми можемо говорити й про сум за цим станом, за собою, коли ми ще вміли радіти.
Ми намагаємось через щасливі спогади повернути собі цей стан. Але це доволі складний шлях, адже потрібно працювати з думками, які запускають ці спогади, і з сумом, який виникає через ці спогади, з сумом за близькою людиною та за собою колишнім.
Будьте уважні до себе та звертайтеся до психолога, щоб отримати професійну підтримку та допомогу при переживанні горя, а також краще зрозуміти все те, що відбувається з вами у скорботі.