Втрата близьких і рідних людей стає страшним випробуванням для багатьох українських родин. Ситуацію ускладнює те, що кожен з членів сім’ї реагує на втрату по-різному. Це може негативно вплинути на динаміку стосунків всередині родини.
На сайті www.psyhelp.com.ua нещодавно вийшла стаття про те, що таке сімейна психотерапія взагалі. В нашій публікації спробуємо з’ясувати, які особливості має робота психолога з сім’єю, що проживає втрату.
Загальні задачі психотерапевта
Головне завдання терапевта полягає в тому, щоб створити для клієнтів безпечне місце для висловлювання своїх емоцій, думок, переживань та реакцій. Зазнаючи родинної втрати, люди можуть притлумлювати свої почуття, приховувати їх від інших. Мотивація може бути різною: від нерозуміння своїх власних емоцій до небажання перевантажувати близьких аби захистити їх від зайвого негативу.
В ході індивідуальних або групових сесій психотерапевт:
- вислуховує без засудження та знецінення;
- забезпечує прийняття, розуміння;
- дає змогу клієнту виразити різні емоції, навіть гнів та злість;
- вибудовує довіру, на базі якої потім відбувається більш глибока робота;
- дає надію, підбадьорює, розповідає про ефективні методики для проходження через горе.
Важливо, щоб психотерапевт мав реалістичні задачі та очікування. Неможливо прискорити процес горювання, так само, як нереально миттєво усунути біль клієнта. У процесі терапії людина, яка зазнала втрати, може повторювати історію про смерть неодноразово. Не варто дивуватись, адже за допомогою повторення і промовляння вона працює над інтеграцією свого горя.
Ще одна важлива задача психотерапевта – надати клієнтам інформацію про те, до чого призводить втрата в родині та що вважається нормальним під час проживання горя. Наприклад, повідомити про можливі соматичні симптоми, імовірність порушення сну, погіршення апетиту тощо.
Родинні втрати: особливості
Втрата в родині по-різному позначається на ментальному стані членів сім’ї. Один намагається тримати обличчя, піклується про інших та займається організаційними питаннями. Другий може повністю поринути в горе та відсторонитись від свого звичного життя.
Зазвичай у кожній сім’ї є хтось, хто переживає більш інтенсивно та емоційно, ніж інші. Тоді зусилля всієї родини спрямовуються на підтримку саме цієї вразливої людини. Родичі можуть настільки захопитись цією метою, що відкладають та придушують власні почуття.
Сімейна психотерапія має передбачати подібний варіант розвитку подій та враховувати його. Психотерапевт повинен забезпечити підтримку всім членам родини у тому обсязі, в якому вони її потребують. Звісно, що до кожної людини потрібно застосовувати індивідуальний підхід, підбирати спеціальні техніки та вправи.
Люди, які найбільш інтенсивно переживають втрату, можуть демонструвати нетипову для себе поведінку. Через високе навантаження вони часто втрачають контроль над власними емоціями, виражають гнів та говорять образливі слова своїм рідним, можуть вдаватись до істерик. Психотерапевт має зважати на це, так само, як і члени родини.
Люди, які начебто добре тримаються, потребують такої ж пильної уваги терапевта, як і ті, що проживають горе емоційно. Не знаючи, як пережити втрату, вони намагаються блокувати свої почуття. Це затримує процес проживання горя. Більше того, згодом вони можуть почати емоційно закриватись від інших членів сім’ї. Не дозволяючи собі прожити горе повною мірою, вони «забороняють» це робити іншим.
Ті, хто переживає втрату найважче, потребують фізичної присутності інших людей та значної підтримки зі сторони. Натомість люди, яким вдається справлятись краще, мають цілеспрямовано піклуватись по себе. Їм необхідно приділити увагу своїм власним потребам, проявити співчуття до себе, а не тільки до інших. Психотерапевт може показати їм, як це краще зробити. Його задача – дати відповідні техніки та навчити людину самоспівчуттю.