Згідно з сучасними дослідженнями, майже 67% людей навіть через кілька років після втрати близької людини відчувають стан самотності.
Кожен із нас протягом життя формує свій особистий простір. Ми створюємо його рік у рік. У цьому просторі є місце для друзів, є місце для співробітників та знайомих, а іноді й незнайомих (дуже близькі контакти у громадському транспорті). І, звичайно ж, величезне місце для сім’ї, для наших близьких. Також у кожного є місце для усамітнення, де хочеться залишитися наодинці із собою. Подумати, помовчати, помріяти…
Коли вмирає близька людина, у нашому особистому просторі утворюється порожнеча.
Переживання горя штовхає людину на самоту. Біль втрати буває такий сильний, що перетворює людину на оголений нерв. Такій людині нестерпно важко спілкуватися з іншими людьми.
А з іншого боку дуже хочеться заповнити ту порожнечу, яка утворилася в особистому просторі. Людина намагається тісніше спілкуватися з тими, кого раніше не допускав близько до свого кола.
Виходить, що людина і хоче і не хоче спілкування одночасно.
Залишаючись віч-на-віч зі своїми думками, людина ще глибше занурюється в своє горе.
Новий формат спілкування з оточуючими вимагає сил і енергії, яких просто немає зараз у людини.
Якщо Ви зараз переживаєте втрату свого, зробіть над собою зусилля – вийдіть до людей. Зараз Вам важко спілкуватися із друзями – вони Вас не розуміють, вони продовжують жити своїм життям, у старій компанії Ви почуваєтеся ізгоєм.
Згодом це пройде.
Зараз сходіть на уроки малювання чи групові заняття спортом. Познайомтеся з новими людьми. Вони не заповнять порожнечу, але запобігають падінню в прірву тотальної самотності.
Лариса Рибик