Визначення «перинатальна втрата» охоплює широкий спектр ситуацій, пов’язаних із загибеллю дитини, яка щойно народилась, або ж на різних стадіях вагітності. Окрім цього перинатальною втратою є невдала процедура ЕКО, загибель усиновленого немовляти та безпліддя. Тобто, відчуття горя може виникати не тільки внаслідок смерті реальної дитини. Людина також проживає втрату, коли усвідомлює, що ніколи не зможе мати дітей.
З психологічної точки зору важливою проблемою перинатальної втрати є стигматизація даної теми. У суспільстві не прийнято відкрито обговорювати дитячу смертність, перервану вагітність або безпліддя. Люди, які стикнулись із цими важкими ситуаціями, часто залишаються сам на сам зі своїм горем. Оточуючі не знають, як надати підтримку, адже дуже часто в культурній традиції просто відсутні відповідні ритуали.
Більше того, дехто може вважати, що допомога батькам при втраті малюка взагалі не потрібна. Не всі здатні усвідомити, що для батьків (а особливо для матері) плід є дитиною задовго народження.
Що таке терапія горя при перинатальній втраті?
Терапія горя – це професійна допомога, яку надає психолог, психотерапевт або психіатр. Терапія горя забезпечує людині правильну підтримку, а за необхідності – індивідуально підібрані медикаменти. Завдяки втручанню спеціалістів людина отримує можливість усвідомити і прожити всі складні емоції: біль, злість, страх, розпач, страх та інші.
Працюючи з тими, хто зазнав перинатальної втрати, психотерапевти в першу чергу допомагають визнати горе. Це початковий крок, який дозволяє виявити та ідентифікувати емоції, пов’язані із втратою. На наступному етапі допомога психолога полягає в тому, щоб нормалізувати ці емоції. У безпечному просторі, в атмосфері довіри та підтримки людина може висловити свої переживання та відчуття. Зрештою мета терапії горя – це формування нового способу бути з пам’яттю про дитину та повернення людини до повноцінного життя. Незважаючи на те, що біль від втрати залишається з людиною надовго (можливо, на все життя), вона навчається адаптуватись до своєї нової реальності.
Терапія горя: основні складнощі та особливості
Статистика вказує на те, що від 20% до 25% вагітностей закінчуються смертю дитини. Тобто, це кожна 4-5 вагітність. Очевидно, що такий відсоток є значним. Однак у суспільстві про це говорять дуже рідко та мало. Репрезентація даної проблеми у кіно, книжках та ЗМІ також недостатня. Зазвичай, якщо ми бачимо на екрані щасливу вагітну жінку, то пологи проходять добре і в родині з’являється здоровий малюк.
Через ігнорування та замовчування тему перинатальної втрати часто називають невидимою. Люди, які втратили дитину, переживають надважкі емоції, але для суспільства їхні почуття не є чимось значущим. Таким батькам можуть говорити фрази на кшталт: «Це ж був плід, а не дитина», «Ти молода, ще встигнеш народити іншого», «Якби вижив, він би був інвалідом».
Нерідко такі слова призводять до повторної травматизації. Саме тому багатьом необхідна професійна психологічна підтримка при втраті дитини.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що звичні ритуали прощання з померлими не завжди підходять тим, хто зазнав перинатальної втрати. Не маючи змоги поховати тіло та поетапно пройти через біль до прийняття, люди опиняються в ізоляції наодинці зі своїм горем. Дуже часто батьки звинувачують себе у тому, що зробили щось не так, як треба. Сором та провина лише погіршують їхній емоційний стан. Такі почуття взагалі вкрай негативно впливають на ментальне здоров’я та стосунки.
Психологи, які проводять роботу з втратою, відмічають наступні особливості стану батьків після втрати дитини:
- внутрішня порожнеча – відчуття несправедливості, відсутності майбутнього, безвихідь;
- соматичні прояви – погіршення сну, зміни у апетиті та харчових звичках (можлива поява РХП), втома, фізичне виснаження;
- провина – батьки можуть звинувати самих себе або одне одного у тому, що сталось;
- проблеми у комунікації – існує потреба поговорити про втрату, однак люди ігнорують її або навмисне не піднімають цю тему (страх, що інший не зрозуміє або почне звинувачувати).
Як наслідок, стосунки між партнерами, що втратили дитину, стрімко погіршуються. Більшості пар не вдається зберегти сім’ю і вони розходяться.
Чи потрібно звертатись до психолога?
Ситуації, коли з життя йдуть діти, є надзвичайно складними для розуміння, усвідомлення та проживання. Такий стан речей відчувається неприродним, несправедливим. Логічні пояснення та апелювання до реальних аргументів допомагають мало. Щоб не потонути у морі відчаю та мати змогу продовжити жити власне життя, варто приділити увагу процесу горювання.
Психологічна допомога може бути надана різними способами. Існує індивідуальна терапія, в якій людина спілкується із психологом сам на сам. Також можна практикувати парну або сімейну терапію. Останній вид добре підходить для сімей зі старшими дітьми. Ми вже публікували статтю про те, чому важливо правильно повідомити дитині про смерть члена родини.
Багатьом людям, які зазнали перинатальної втрати, допомагають тематичні групи підтримки. Це дуже специфічні спільноти, в яких можна почути історії різних людей та побачити, як вони справляються зі своїм горем. Зазвичай групова терапія допомагає зменшити відчуття самотності, адже всі учасники пройшли через схожий досвід.
Вам точно потрібен психолог після втрати, якщо:
- ви нещодавно зазнали втрати і не можете отямитись, відчуваєте, що не справляєтесь;
- вже пройшов деякий час після трагедії (кілька місяців), однак ви наче застрягли в ситуації та не можете вийти із замкненого кола;
- ваше оточення вас не підтримує, вам не вистачає прийняття і розуміння;
- ви самі працюєте у сфері допомоги людям і бажаєте краще підтримувати клієнтів після втрати.
Сучасні технології спрощують та полегшують психотерапію. Ви можете обрати фахівця у вашому місті та ходити до нього/неї для очного спілкування. Також існують консультації психолога онлайн в особистому або груповому форматі.
Коли біль стає початком нового життя
Якщо ви не готові або не маєте змоги звернутись до фахівця, можете спробувати попрацювати зі своїм станом самостійно.
Що можна зробити для самодопомоги:
- Навчитись вести щоденник емоцій. Також може допомогти ведення простого щоденника із записами в довільній формі.
- Дати собі право сумувати. Не можна блокувати свої емоції та забороняти собі відчувати горе.
- Не ставити часових обмежень, не поспішати «рухатись далі». Кожна людина проживає перинатальну втрату у власному темпі.
- Знайти коло спілкування. Це може бути член сім’ї, друг або подруга, психолог-волонтер, що надає безкоштовні консультації.
Ми не будемо казати, що час лікує. Біль від втрати ніколи не мине повністю. Однак згодом вам буде легше думати про те, що сталось. Це стане частиною вашого життєвого досвіду.
Команда Лариси Рибик спеціалізується на роботі з темою втрати. На сайті можете дізнатись більше про напрямки діяльності. Зокрема існує група психологічної підтримки та взаємодопомоги «Життя після втрати» та курс для психологів «Психологічна допомога при перинатальній та неонатальній втраті».
У відео нижче ви можете послухати поради, як підтримати людину, яка не зможе мати дітей.