Смерть близької людини – це надзвичайно важка ситуація. Близько 70% людей самостійно справляються із проживанням такої втрати. Вони тужать, горюють, сумують, але згодом починають будувати своє життя уже з урахуванням нових обставин. Цей процес займає певний час. Єдиного еталона не існує, кожна людина проходить через етапи прийняття втрати з власною швидкістю.
Коли настає найважчий момент?
Науковці досить детально дослідили емоції та відчуття, які проживає людина після втрати. Вони зазначають, що найскладніший етап настає не одразу після отримання звістки про втрату. Як це не дивно, але в перші години (дні) скорботні відчувають своєрідне заціпеніння. Вони описують цей стан, як нереальний, наче вони спостерігають за подіями зі сторони. Дехто порівнює це з переглядом фільму або грою у комп’ютерну гру, коли немає враження, що події відбуваються з самою людиною.
Пояснення дуже просте – це захисний механізм психіки. Мозок не здатен вмить перемкнутись на новий режим роботи, йому потрібен час для адаптації. Повинні утворитись нові нейронні звязки, адже відтепер людина житиме у іншій реальності. Зміниться все – рутина, стосунки з рідними та друзями, самоідентифікація, можливо, навіть робота і місце проживання. Сучасна психологія горя і втрати радить не поспішати виходити з такого стану. Не потрібно смикати людину і провокувати відверті розмови. Якщо близькі бажають надати допомогу, їм варто дочекатись, поки заціпеніння пройде саме собою і скорботний висловить бажання поговорити.
Критичний момент настає тоді, коли людина повністю усвідомлює факт безповоротної втрати. Її охоплюють важкі думки та складні емоції:
- згадки про смерть близької людини та обставини трагедії;
- поява великої кількості запитань «чому?», пошук винних;
- думки про те, а що б могло бути, якби обставини склались інакше;
- злість на померлого, лікарів, нападників, бога;
- сильна тривога за власну безпеку і життя, а також за тих близьких, які залишились поряд.
Все це є цілком нормальним для того, хто шукає спосіб, як пережити втрату близької людини. Насправді, такі емоції та відчуття є реакцією на власну безпорадність скорботного.
Чи справді час лікує?
Незважаючи на те, що горе – природний процес, інколи потрібна допомога та підтримка психолога. Втрата може бути ускладнена певними обставинами. Про травматичну втрату ми вже писали у окремій статті. Спеціаліст в темі горя може надати просту базову підтримку, а за необхідності проведе терапію.
Перше, що говорять психологи людям, які зазнали втрати, це те, що немає ніяких часових рамок для визначення «нормальної» тривалості горя. Кожна людина тужить та горює по-своєму, власними методами та у власному темпі. Існують деякі орієнтири, але вони залежать від цілого ряду супутніх обставин.
Головна задача психолога – допомогти скорботному виявити всі емоції, підсвітити можливі аспекти для опрацювання в терапії, супроводжувати та скеровувати під час формування позитивного образу померлого, підтримувати на етапі повернення до соціуму.
Коли людина тримається з усіх сил та намагається зрозуміти, як пережити втрату близької людини, оточуючі можуть давати їй найрізноманітніші поради. Часто звучить фраза про те, що час лікує. Мовляв, потрібно зачекати або перечекати і буде легше. На жаль, це не підтримка, а лише ілюзія. Такого не скаже хороший психолог. Втрата відбулась зараз, в теперішньому часі, тому немає сенсу відсилати скорботного в майбутнє. До того ж, розмови про «час, який лікує» – це справжнє знецінення почуттів того, хто намагається пережити втрату близької людини.
Цікаво, що сам по собі час не здатен магічним чином «вилікувати» від горя. Навіть через десятиліття людина може відчувати сильний біль, згадуючи про втрату. Однак з плином часу в її пам’яті трагедія поступово перекривається наступними подіями.
Згодом скорботний перестає постійно думати про свою втрату, в нього з’являються сили, щоб обдумувати інші думки. Це не значить, що він забув про померлого або став менше його шанувати. Це говорить про те, що відбулась інтеграція досвіду. Рана зажила, а на її місці утворився шрам. Людина ніколи не забуде, як і коли вона отримала свій шрам. Однак їй вже не так боляче його торкатись.
Щоб не застрягати у своїх стражданнях та не гаяти час, психологи дають кілька порад, як відпустити померлу людину:
- активно працювати над своїм зціленням (вивільняти емоції, шукати підтримки у близьких або у спеціалістів з горя і втрати);
- працювати над переосмисленням минулого (переглядати події з різних точок зору, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки);
- створювати нове майбутнє (визначати нові цілі та сенси, віднаходити джерела ресурсів).
Тож зазначимо, що час нікого не лікує. Людям допомагають інші люди. Також велике значення має робота над собою.