Спілкування зі згорьованими батьками відрізняється від комунікації з усіма іншими категоріями скорботних. Як психологи та як люди, що прагнуть надати соціальну підтримку, в цих обставинах ми не можемо говорити те саме, що говоримо іншим людям, які переживають горе.
В родині, що опинилася сам на сам із втратою, прогнозовано відбувається зміна соціальних ролей.
Цей страх торкається кожного, хто переживає втрату близької людини. Ми звикли до того, яким було наше життя, коли ця людина це була поруч.
У горі кожен день видається вічністю. Іноді у згорьованої людини немає сил прожити навіть наступну годину, а іноді сили є, але немає бажання. Немає смаку до життя, нічого не зачіпає, не зацікавлює, заклики оточуючих про те, що треба жити далі, не відгукуються всередині.
Коли ми втрачаємо близьку людину, то, звісно, не можемо в одну мить перекреслити все, що відчуваємо до неї, все, що з нею асоціюється, все, до чого ми звикли, що нас у ній захоплювало та надихало.
Чи не кожна людина, що переживає тяжку втрату, відчуває почуття провини. Почуття провини при переживанні втрати є досить ірраціональним, адже нічого вже не змінити, нічого не виправити, незалежно від того, чи дійсно ми чимось завинили перед тим, кого вже немає поруч.
Члени сімей, що переживають невизначену втрату, стикаються з безліччю проблем та викликів, як всередині родини, так і у взаємодії з соціумом.
Ми звикли сприймати горе від втрати близької людини як особистий біль конкретної особи. Але коли помирає одна людина, на цю втрату в середньому реагує 5 членів її сім’ї. Тож, втрата не може не позначатися на всій родині та сімейній системі в цілому.
Невизначена втрата – це теж втрата, але обтяжена болісною невизначеністю. Унікальні риси цієї втрати та пов’язаних з нею психологічних та психосоціальних проблем зумовлюють особливі потреби родин зниклих безвісти.
